Мистецтво

Про кого пише українська література? Ким у ній виступають жінки — фоном для страждань і пошуків «головного героя» чи повноцінними персонажками? Хоча феміністична критика літератури існує з кінця 1980-х, сексизм став моветоном у літературному середовищі тільки після Євромайдану. Завдяки чому це сталося? Чому за останні п’ять років з’являється дедалі більше творів із гендерно нешаблонними героями й героїнями і, взагалі, статус-кво зсувається в бік доти неочевидних тез: жінка нікому нічого не винна, чоловік нікому нічого не винен, насильство — це насильство, а не щось інше, індивідуальна історія має значення й заслуговує на те, щоб бути розказаною й почутою. В деталях розбирається літературознавиця Ірина Ніколайчук.

Український серіал, за який не соромно, та ще й заснований на класиці української літератури. Нечувано, – подумаєте ви. А от – і правда! Сенсація 2020 року – «Спіймати Кайдаша» – справді особливий. Які причини карколомної популярності серіалу? Чому його слід подивитися, щоб зрозуміти глибше традиційну культуру? Зв’язок сучасних Кайдашів і їхніх літературних прототипів – що змінили й навіщо? Які остаточні аргументи любителям традиційних цінностей не закликати це лихо в сучасне життя?  Чому село не таке шляхетне, як декому думається? Відповіді – шукайте в статті. 

До 10 травня в онлайн-кінотеатрі Docudays UA ви маєте змогу безкоштовно переглянути багато конкурсних та позаконкурсних кінострічок, у тому числі і про сильних жінок та дівчат. Серед останніх ви знайдете фільм німецької режисерки Пії Гелленталь «У пошуках Єви». І ця стрічка не просто вписується у програму фестивалю. Вона ніби засвідчує той феміністичний дискурс, до якого, як мені здається, якраз і доростає нове покоління феміністок.

«Ролі, які грає жінка» — книга-маніфест, мета якої — показати звичні нам амплуа з іншого боку. Можливо, вони були придумані суспільством для того, щоб зробити поведінку жінок зручною? Чому жінка стає полонянкою нав’язаних кимось ролей? Що «вшито» в стандартний жіночий «репертуар»? Ми пропонуємо ознайомитись з фрагментом книги та пошукати відповіді на ці запитання.

Євромайдан і війна на Сході України глибоко вплинули й змінили українське суспільство. Чи стало воно в перебігу цих змін приязнішим до гендерної політики, фемінізму та жіночих рухів? Сучасне мистецтво часто є маркером соціальних процесів. За останні роки відбулося багато мистецьких подій, які зачіпають теми гендеру й сексуальности, зокрема й публічних скандалів. Є вони наслідком постмайданної лібералізації суспільства чи лише продовженням тривалих процесів, які почалися ще в 1990-х? Відповіді на ці питання — у статті. (Текст було написано навесні 2019 року)

У 2018 році Британська Рада спільно із агенцією економічного розвитку PPV Knowledge Networks дослідила представлення жінок у культурних та креативних індустріях в Азербайджані, Вірменії, Грузії та Україні. Дослідження було профінансовано Фондом попередження конфліктів, стабільності та безпеки Уряду Великої Британії у рамках ширшої програми підтримки креативних індустрій, яку здійснює Британська Рада.

Чи існує поділ на «чоловічі» й «жіночі» сфери в культурі та в культурному менеджменті? Які гендерні відмінності можна знайти в оплаті праці, стилі роботи й очікуваннях щодо працівників? Оксана Щур міркує, наскільки змінилася ситуація за останні десять років та прогнозує більш утопічне майбутнє.

У статті здійснено огляд теоретичних підходів до визначення моди, розглянуто медіа (телебачення) як один із шляхів поширення модних образів. Конструювання гендерної ідентичності за допомогою одягу емпіричним чином вивчено на прикладі телешоу «Моду народу». Створення нормативного образу тіла, орієнтацію на чоловіків та об’єктивацію жіночого тіла, конструювання нормативної фемінності виокремлено як ознаки механізмів конструваювання традиційної фемінності інститутом моди у медіа.

Пропонований каталог є документацією закритої виставки та мистецьких акцій, здійснених на підтримку виставки «Українське тіло», організованої Центром візуальної культури 7 лютого 2012 року. Це також своєрідне розслідування: спроба з’ясувати, де в українському суспільстві проходить межа між «мистецтвом» і «лайном», між прийнятним та нестерпним.

Заголовки на зразок «ТОП–5 суконь Верховної Ради» трапляються у ЗМІ частіше, ніж обговорення робочих досягнень політикинь. Жінок, навіть при владі, часто оцінюють за зовнішністю. Чому так? Як відрізняється ставлення до жінок у політиці нині і сто, п’ятсот, тисячу років тому? Як змінювався дрес-код політикинь на довгому шляху жінок до виборчого права? Як жінки використовували свій зовнішній вигляд — коли одягали чоловіче вбрання, а коли, навпаки, стратегічно підкреслювали свою жіночність? Про це далі в статті. Хоча вона про моду, але насправді це крок до заголовків «ТОП–5 законопроектів, ініційованих жінками».